·          Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона – єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто очікувати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

·         Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.

·          Не соромтеся показувати свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.

·         Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.

·         Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

·         Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного ( бажано, щоб заборон було не багато – лише найголовніші ) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.

·         Ніколи не давайте дитині особистих оцінкових суджень: «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати: « Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

·         Намагайтеся впливати на дитину проханням – це ефективніший спосіб давати їй інструкції. Якщо прохання не виконується, треба переконатись, що воно відповідає віковим можливостям дитини. Лише тоді можна вдаватися до прямих інструкцій, наказів, що буде досить ефективним для дитини, яка звикла реагувати на прохання батьків. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має зрозуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують, як покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання – найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний – вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною, як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження .

·         Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме у процесі гри ви зможете передати необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, зможете краще зрозуміти один одного.

·          Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей.

·          Нехай не буде жодного дня без прочитаної разом книжки (день варто закінчувати читанням доброї, розумної книжки).

·          Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Щодня цікавтесь її справами, проблемами, переживаннями, досягненнями.

·          Дозволяйте дитині малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити, працювати з конструктором. Заохочуйте її до цього, створюйте умови.

·          Відвідуйте разом театри, музеї (спершу достатньо одного залу, щоб запобігати втомі, а згодом поступово, за кілька разів, слід оглянути всю експозицію), організовуйте сімейні екскурсії, знайомлячи дитину з населеним пунктом де ви мешкаєте.

·          Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці (підтримуйте ініціативу й бажанням допомагати вам).  

1.     Дорогі батьки, пам’ятайте, що ви самі запросили мене до своєї родини. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчить мене, будь ласка, мистецтву бути людиною.

2.     У моїх очах світ виглядає інакше, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені, що, коли  і чому кожен з нас має в ньому робити.

3.     Мої рученята ще маленькі. Не очікуйте від мене досконалості, коли я застилаю ліжко, малюю або кидаю м’яча.

4.     Мої почуття ще недозрілі. Прошу, будьте чуйними до моїх потреб!

5.     Щоб розвиватися, мені потрібне ваше заохочення, а не тиск.

6.     Лагідно критикуйте і оцінюйте, але – не мене, а лише мої вчинки.

7.      Давайте трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на них учився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому  житті.

8.      Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй неспроможності виконувати завдання згідно з вашими очікуваннями.

9.      Я вчусь у вас усьому: словам, інтонації, манері поведінки. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Тому навчіть мене, будь ласка, найкращому.     Пам’ятайте, що ми разом – невипадково: ми маємо допомагати один одному.

10.    Я хочу відчувати вашу любов: частіше беріть мене на руки, пригортайте, цілуйте. Але будьте уважні, щоб ваша любов не затьмарила вам очі і не заважала мені робити у майбутньому самостійні кроки.

11.    Любі мої, я вас дуже-дуже люблю! Покажіть мені, що ви також мене любите.